Реалізація завдання Президента України Віктора Януковича щодо підтримки культуриП'ятниця, 25 жовтня 2013, 12:26На виконання завдань і доручень Президента України Віктора Федоровича Януковича в районі проводяться відповідні заходи. 25 жовтня в культурно-мистецькому житті району відбулася визначна подія. В рамках заходів з нагоди визволення України від фашистських загарбників в селі Терешках відбулося урочисте відкриття пам’ятного знаку воїнам визволителям. На захід завітали заступник голови районної державної адміністрації Ольга Шпиця та заступник голови районної ради Олександр Павлов. 69-та річниця визволення України від фашистських загарбників для села Терешки стала знаменною, адже встановлено ім’я ще одного визволителя села.
«Для нас це велика честь брати участь у такому заході. Ми вдячні всім учасникам великої пошукової роботи, а саме краєзнавцю Миколі Івановичу Сові, племіннику полеглого воїна Вадиму Олещенку. Завдяки їх патріотизму, ентузіазму, терпінню, встановлено пам’ятний знак, на якому закарбоване ім’я воїна-визволителя – сержанта Олещенка Михайла Дмитровича. Пам’ять про нього буде передаватися з покоління в покоління на довгі, довгі роки», відзначила заступник голови райдержадміністрації Ольга Шпиця.
Отакий допис появився вчора на сайті РДА. Хтось відшукав місце загибелі сержанта, племінник Вадим встановив стелу, а влада під 'мудрим керівництвом проффесора Януковича' провела заходи.
Був там і я. Зафіксував це дійство на фото і відео.
Сценарій був стандартний: учні читали вірші. співали пісні, виступали чиновники. Я в сценарій не вписувався, але сам напросився на виступ.
Взяв фото сестер Михайла (це близнята, 1937р.н. і мешкають нині в Росії) і сказав:
'Михайле! Це твої сестри! Вони пам'ятають тебе і раді, що твоє ім'я нарешті появилосяна стелі. Нині їх внуки вже старші за тебе. Україна завжди пам'ятатиме юнаків, які загинули в боях за визволення нашої Батьківщини!'
Промовив і поклав фото до корзини з квітами.
Потім чиновники роз'їхалися, а ми з Вадимом і його дружиною пішли в сільраду, подивилися місцевий музей, потім пом'янули полеглих - жінки вином, а я з Вадимом кавою.
Домовилися зустрітися на День Перемоги
|
Поэт, преследуемый властями РФ за поддержку Украины, передал нам новое стихотворение, в котором отрекается от своей Родины в связи с событиями на Донбассе и репрессивной политикой путинского режима
Рассказ бывшего русского
Стыдно быть русским!
Александр ГЕРЦЕН
В своей стране я словно иностранец.
Сергей ЕСЕНИН
Быть с толпой мне до рвоты обрыдло,
И тошнит от лоснящихся ряс.
Торжествует здесь пьяное быдло.
И вокруг лишь одно — «Одобрямс!».
Кнут и стадность — вот черни истоки.
Запах крови приводит всех в раж.
Машут флагом в свинячьем восторге
И ревут во всю глотку: «Крым наш!».
В их глазах только зависть и злоба.
И мерещатся козни врага.
Костью в горле им стала Европа.
Нужен Сталин — и вся недолга!
Своего дождались они часа.
Никогда ярость в них не умрет.
И орет миллионная масса:
«Бей «укропов»! Россия, вперед!».
Всласть чекистскую славят державу.
И чуть что — получай по зубам.
С вольнодумством быстры на расправу —
Ненавистна свобода рабам.
Як обрид цей мерзенний звіринець —
Край нелюдський гидот і гризні!
Відтепер я навік українець.
Русь, ти більше не мати мені!
Бульвар Гордона №35
НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ
12 ознак справжнього джентльмена
Відповідь чоловікам про жарти про білявок
Чоловіки люблять жартувати над інтелектом блондинок, жінками за кермом, любительками фотографувати себе в дзеркалі. Сьогодні ми вирішили їм відповісти, а об’єктом наших жартів вибрали справжніх джентльменів.
1. Джентльмен проведе дружину на поїзд, якщо хоче переконатися в тому, що вона поїхала.
2. Джентльмен завжди проведе даму до дому, якщо це дім джентльмена.
3. Джентльмен завжди витре об половик ноги, перш ніж стукати ними у двері.
4. Джентльмен завжди пропустить даму вперед, щоб подивитися, як вона виглядає ззаду.
5. Джентльмен знімає з дами пальто в двох випадках: якщо йому подобається дама і якщо йому подобається пальто.
6. Щоб водій зупинив машину, джентльмен повинен виставити вперед не руку, а даму.
7. Джентльмен любить, коли у нього просять у борг велику суму: чим більше просять, тим леппе відмовити.
8. Джентльмен повинен знати, що подобається його дамі, щоб не опинитися з нею там, де це можна купити.
9. Джентльмен нікому ні в чому не відмовляє, якщо його ніхто ні про що не просить.
10. Якщо джентльмен називає даму ласкавими словами, значить, він забув, як її звати.
11. Слово «спасибі» придумали джентльмени, а «велике спасибі» — бідні джентльмени.
12. З кожним розстебнутим гудзиком дамі дихається легше, а джентльменові важче.
mes Ne?mnp?? ?Jn>Джентльмен нікому ні в чому не відмовляє, якщо його ніхто ні про що не просить.10. Якщо джентльмен називає даму ласкавими словами, значить, він забув, як її звати.
11. Слово «спасибі» придумали джентльмени, а «велике спасибі» — бідні джентльмени.
12. З кожним розстебнутим гудзиком дамі дихається легше, а джентльменові важче.
МОЯ УКРАЇНА
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе, як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
Ліна Костенко, 'Маруся Чурай'
http://cs14101.vk.me... width='337' height='214' border='0' class='post_img' style='border: 0px;'>Наталья Бучинская - Моя Украина 04:34
Не той тепер Київ, Дніпро-річка не та..
На День
Конституції були в Києві.
Перед цим
в Олі було два вихідних,
але вона весь час просиділа в
пологовому відділенні. А тут три дня вихідних. Вирішили
втекти з міста .
Прихали, кинули
речі, поїли і вперед!
Куди? Звичайно на Хрещатик!
Прибули. Свято. Рух транспорту
перекрито, але людей
мало. І що? 'Все не так, ребята!?
Останній раз я був тут в 2006 році. Але це було зимою і я мав важливу
справу. Так що на Хрещатику я майже не був.
Ті ж будівлі, але….
Немає тих магазинів, ?Вареничної?, книжкових магазинів немає зовсім. Де «
Всесвіт», «Сяйво»? Та що говорити: хліба немає
де купити.
Розвалили кафе і ресторан «Столичний»,
де ми їли «Котлету по київськи».
Немає кафе «Хрещатик»,
де наші однокурсники
працювали вишибайлами.
Йдемо на Прорізну
до пана Паніковського. Знову в
нього зламали тростину. Фотографуємося.
І знову спогади:
??А пам?ятаєш, що тут на Пушкінській був магазин
«Українські ковбаси»? І
які ковбаси!!
Далі
площа Калініна. Де хлібний
магазин? Скрізь бутики,
бутики…
По Челюскінців (тепер вона Костелна) піднімаємося до Володимирської гірки.
Тут був плантарій,
де ми голосували.
А тепер костьол. Появилася табличка,
що він збудований в 1817 р. Нарешті дочекалися.
На
Володимирській гірці наша общага.
Йдемо туди. Тепер тут живуть студенти –стоматологи і фармацепти. Захожу,
відрекомендовуюся. Охоронець дає дозвіл на огляд в обмін на те,
що я огляну студентку, яка в три
години ночі звалилася на сходах.
Чи немає перелому? Оглянув, дав
рекомендації. Я жив на першому
поверху. Вигляд змінився. На пальцях вирахував свою кімнату. О! А
двері!! Але вхід до
підвалу і на другий поверх не змінився.
Йдемо
до Володимира. Тут ми каталися на
санчатах і на п'ятій точці.
Біля Володимира іде реконструкція території (готуються до
свята). Шум, гам,
пилюка. До нас приєдналася сестра
Олі – Катя. Робимо фото і вниз. А де ж наше
любиме кафе? Нема!
Мимо Українського Дому виходимо на
Хрещатик. Оля захотіла їсти. Виносні столики. На шатрі надпис 'mafia'. Жінки дивляться
меню.. Оля: 'Тут суші від 95 гр. за порцію, а я хочу
ЇСТИ!' Йдемо в Пасаж.
Картина маслом: ті ж самі будівлі.
Але все не те. Знаходимо нормальну столовку і Оля набирає скільки, що, здається, ми приїхали з голодного краю.
З трудом з'їдаємо все.
'Не оставлять
врагу ни грамма зерна…' (Сталін).
Їдемо на базу. А
завтра почнеться містика.
Але це вже зовсім друга історія.
http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>
http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '> Эдита Пьеха - 1967.Самое лучшие испол.,с бархатным,красивым, молодым голосом.Город детства. 04:19
До Дня народженя Великого Кобзаря
СПОГАДИ ПРО ПАМЯТНИК КОБЗАРЮ Т.Г.ШЕВЧЕНКУ В КОЖУСІ
В СЕЛІ ШЕВЧЕНКОВЕ ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО Р-НУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ,
Деякі коментарі-спогади, що з’явилися під час перегляду картини звенигородської майстрині живопису та графіки в техніці «сухого пензля»
Лариси Титаренко* «Портрет Т.Г.Шевченка» на сайті http://arts.in.ua/artists/Lori/w/313416/ .
Шановна Ларисо Вадимівно Титаренко!
Декілька слів з приводу враження від Вашої роботи «Портрет Т.Г.Шевченка»
хотів би висловити Федір Петрович Демидюк (66 років)
з міста Харків, Слобідщина.
Ваш портрет Кобзаря в українському традиційному кожусі нагадав мені його
пам'ятник в центрі села Шевченкове Звенигородського р-ну Черкаської обл.,
що стояв в повний зріст десь в 50-х роках.
У 2-й учбовій чверті (листопад-грудень) 1958-го року мені, тоді 11-річному
школяру, довелося вчитися в 5-му класі Шевченківської середньої школи (до
речі - сидів за однією партою з одним моїм однокласником-шевченківцем на
ім'я Федір Шевчнко).
А жив я тоді у своєї бабусі по материнській лінії Демченко (Дядченко) Оришки Савівни на хуторі
Кононове-Івасів. Це рідна сестра бабусі мого троюрідного брата Василя Титаренка – Хтодорі Савівни
Токової (Дядченко). Мій дід Іван Семенович Демченко помер ще в 1951-му році. Хутір Кононове-
Івасів знаходився в 8-ми км. від села Шевченкове в бік Вільшани, відстань від якого до шевченківської
школи (туди-назад) в будь-яку негоду (дощ, розпуття, заметіль, хурделиця) разом з купкою інших
школярів-хуторян вперто-терпляче я долав щоденно.
Більш пізніше (десь, здається, в роках 1960-1961-х, коли наша сім'я вже жила в
Черкасах), гостюючи (допомагати щоліта одинокій бабусі по господарству на
хуторі - то, зазвичай, і були мої літні піонерські табори «відпочинку») влітку у
бабусі Оришки, якось вибрався до села Шевченкове, щоб ще раз відвідати
музей Т.Г.Шевченка.
Тоді я і виявив, що пам'ятник Кобзарю в кожусі в центрі села Шевченкове,
очевидячки, за вказівкою партійних органів замінили (на жаль, не знаю, коли
саме) на більш «цивілізований» - в санкт-петербургському «лапсердаку», в
якому він, здається, стоїть і понині.
Повертаючись після відвідування музею до автобусної зупинки на шосейці-бруківці «Шевченкове-
Вільшана», проходив повз якісь городи і раптом випадково помітив за якимсь тином прямо в бур'янах
обидві половини старого пам'ятника Кобзарю в кожусі. Нижня половина лежала горизонтально і її
майже не було видно в лопухах. А верхня (погруддя) стояла вертикально і я добре її роздивився і
запам'ятав.
Тому, розглядаючи Вашу роботу «Портрет Т.Г.Шевченка», мені в пам'яті з моїх спогадів і згадався
реальний епізод з мого життя - випадкове знаходження занедбаного погруддя пам'ятника Шевченку в
українському кожусі...
Щиро дякую за справжню українськість Вашої роботи!
P.S. Якщо Вам, можливо, буде цікаво, Ви можете переглянути в Інтернеті створену мною невеличку
сторінку про хутір Кононове-Івасів та моє паломництво на мою Батьківщину (я народився 2 березня
1947-го року на традиційній українській печі в традиційній українській сільській хаті мого діда Івана
Семеновича і бабусі Ірини (Оришки) Савівни Демченків на хуторі Кононове-Івасів Шевченківської
сільради) за наступною адресою: http://1ua.com.ua/c149758
*Примітка: Титаренко Лариса Вадимівна – дружина Петровичевого троюрідного брата по материнській
лінії, звенигородського майстра художньої гончарно-керамічної справи Василя Миколайовича
Титаренка.
З повагою та побажанням нових творчих успіхів
Петрович (Демидюк Федір Петрович)
м. Харків, Слобідщина, Україна
Оце таку оповідку прислав мені мій Інтернетовський друг!
Перший наш подих і подих останній,
Це материнська турбота і ласка,
Це на добраніч розказана казка,
Це незбагненність, примхливісь і ніжність,
Спокій і мудрість, терпіння й чарівність,
Це несподіванка і сподівання,
Вічна спокуса, жагуче бажання,
Це мелодійна тендітність сопілки,
Це аромат невідомої квітки,
Це нерозважливість і непостійність,
І водночас - цілковита надійнасть,
Свіжість світанку, романтика ночі,
Це загадково допитливі очі,
Жінка - це радість, це мрія, це туга,
Лагідність бризу, нищівність тайфуна,
Сонячний промінь і місячне сяйво,
Сніжна вершина, пустеля безкрайня,
Це насолоди оманливий трунок,
Це і погибель і порятунок,
Це незгасима руйнівна пожежа,
І океанські глибини безмежні,
Несамовитість, шаленство, зухвалість,
Звабливість, грація та досконалість,
В цьому і слабкість жіноча і сила,
З весною Вас, любі, і будьте щасливі!
З Днем КОТА!
О НЕЙ
Она идет плавно, не торопясь.
Ее взгляд загадочен и манящ. Она независима и самодостаточна. Даже битая
жизнью, она никогда не унизится перед вами. Она горда. Это не вы делаете для
нее снисхождение - это она снисходит до вас, позволяя вам жить рядом с ней. Она
не подчиняется командам. Она сама хозяйка своей судьбы. И если вы ее чем-то
обидели, она оставит вас без капли сожаления. Она всегда делает только то, что
хочет. Она ласкова и нежна, но не со всеми и не всегда, а с теми
кого любит
и тогда, когда хочет любой ситуации она остается личностью.
О ком это я? Хотелось бы
сказать, что о женщине, но... Походку современной женщины зачастую трудно
назвать грациозной. Какая уж там плавность, если мы тащим наперевес тяжелые
сумки! Наш взгляд - взгляд женщины, уставшей от тягот и забот. Мы горды, но часто
забываем о гордости и бежим вслед за человеком, который унизил и оскорбил
нас, потому что любим его, не
можем уйти без капли сожаления, все еще живем воспоминаниями. Мы тоже нежны
и ласковы, но зачастую с теми, кто этого совсем не заслуживает. Не каждую из
нас можно назвать личностью.
Так кто же она, та, у которой
всегда легкая походка, гордый взгляд, та, которая хозяйка своей судьбы? Она -
кошка. Обычная кошка, которая сидит у ваших ног, но не ваша рабыня. Посмотрите
на нее, милые женщины. Нам есть чему у нее поучиться.
http://content.foto.... width='468' height='351' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>
Миансарова - черный кот | 02:33 | |
Ко дню рождения Володи. Песня на его музыку.
25 января - день рождения Владимира Высоцкого.
Ты родился, таким как все,
Карапуз, что кричал так звонко.
Знать не знал о своей судьбе,
Ты был просто для мамы ребенком.
Мяч гонял во дворе своем,
И с мальчишкой соседским дрался,
И не думал, что мы споем,
Как ты в песнях живым остался.
Рвались связки и струны порой,
Рвались нервы и сердце стыло.
Нет, не голосом пел - душой,
Неужели все это было?
Ты родился в январский день,
А ушел по жаре июля,
И озноба мелькнула тень,
И пургой на душе задуло.
Я не верю, все это сон,
Ты сейчас, как и прежде с нами.
Мы поем с тобой в унисон,
И твоими живем стихами.
Алексей С. Железнов ©
Высоцкий Владимир - Натянутый канат | 03:28 | |
|
Закрыть |