Реалізація завдання Президента України Віктора Януковича щодо підтримки культуриП'ятниця, 25 жовтня 2013, 12:26На виконання завдань і доручень Президента України Віктора Федоровича Януковича в  районі проводяться відповідні заходи. 25 жовтня в культурно-мистецькому житті району відбулася визначна  подія. В рамках заходів з нагоди  визволення України від фашистських загарбників в селі Терешках відбулося урочисте відкриття пам’ятного знаку воїнам визволителям. На захід завітали заступник голови районної державної адміністрації Ольга Шпиця та заступник голови районної ради Олександр Павлов. 69-та річниця визволення України від фашистських загарбників для села Терешки стала знаменною, адже  встановлено ім’я ще одного визволителя села.
«Для нас це велика честь брати участь у  такому заході. Ми вдячні всім учасникам великої пошукової роботи, а саме краєзнавцю Миколі Івановичу Сові, племіннику полеглого воїна Вадиму Олещенку. Завдяки їх патріотизму, ентузіазму, терпінню,   встановлено пам’ятний знак, на якому закарбоване ім’я воїна-визволителя – сержанта Олещенка Михайла Дмитровича. Пам’ять про нього буде передаватися з покоління в покоління на довгі, довгі роки», відзначила заступник голови райдержадміністрації  Ольга Шпиця.


  Отакий  допис появився вчора  на сайті  РДА. Хтось відшукав  місце  загибелі сержанта,  племінник  Вадим встановив стелу,  а влада під   'мудрим   керівництвом  проффесора  Януковича'   провела  заходи.
   Був там і я.  Зафіксував  це  дійство  на  фото і  відео.
   Сценарій  був стандартний:  учні  читали вірші.  співали  пісні,  виступали  чиновники. Я  в  сценарій  не вписувався,  але сам напросився на  виступ.
  Взяв  фото сестер  Михайла  (це близнята,  1937р.н. і мешкають нині  в Росії)  і  сказав:
  'Михайле!  Це  твої  сестри!  Вони  пам'ятають тебе і раді,  що твоє  ім'я нарешті  появилосяна стелі. Нині  їх внуки вже  старші за  тебе. Україна  завжди пам'ятатиме  юнаків,  які  загинули  в  боях  за  визволення  нашої  Батьківщини!'
     Промовив і поклав  фото до корзини з  квітами.


  Потім  чиновники роз'їхалися,  а  ми  з  Вадимом  і його дружиною пішли  в  сільраду,  подивилися  місцевий  музей,  потім  пом'янули  полеглих - жінки  вином,  а я з Вадимом  кавою.
  Домовилися  зустрітися  на  День  Перемоги 

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, -
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе, як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

 Ліна Костенко, 'Маруся Чурай'
http://cs14101.vk.me... width='337' height='214' border='0' class='post_img' style='border: 0px;'>

http://blogs.mail.ru... style='color: rgb(137, 53, 177); '>http://img.mail.ru/r... width='15' height='15' class='IEpng' border='0' style='border: 0px;'>	Наталья Бучинская - Моя Украина	04:34

     

   На  День 
Конституції  були в  Києві.

Перед   цим 
в  Олі було  два вихідних, 
але вона весь час просиділа в 
пологовому відділенні.  А тут  три дня вихідних.  Вирішили  
втекти  з міста  .

   Прихали,  кинули 
речі,  поїли  і вперед! 
Куди?  Звичайно на  Хрещатик!  
Прибули. Свято.  Рух транспорту
перекрито,  але  людей 
мало. І  що?     'Все не так,  ребята!?

 Останній раз я був  тут в 2006 році.  Але це було зимою і я мав важливу
справу.  Так що на  Хрещатику я майже не був.

  Ті ж будівлі,  але….

Немає тих магазинів,  ?Вареничної?,  книжкових магазинів немає зовсім.  Де  «
Всесвіт»,   «Сяйво»?   Та що говорити:  хліба немає 
де купити.

  Розвалили  кафе і ресторан  «Столичний», 
де ми їли  «Котлету по  київськи».  
Немає  кафе  «Хрещатик», 
де  наші однокурсники
працювали  вишибайлами.

  Йдемо на  Прорізну 
до пана  Паніковського. Знову в
нього зламали тростину. Фотографуємося. 
І  знову  спогади: 
??А   пам?ятаєш,  що тут на Пушкінській був  магазин 
«Українські  ковбаси»?  І 
які  ковбаси!!

  Далі 
площа Калініна.  Де  хлібний 
магазин?  Скрізь  бутики, 
бутики…

  По Челюскінців (тепер вона Костелна)  піднімаємося до Володимирської  гірки. 
Тут  був  плантарій, 
де  ми  голосували. 
А тепер костьол.  Появилася  табличка, 
що він  збудований в 1817 р.  Нарешті дочекалися.

  На 
Володимирській гірці наша  общага.
Йдемо туди.  Тепер тут живуть  студенти –стоматологи і фармацепти.  Захожу, 
відрекомендовуюся.  Охоронець  дає дозвіл на огляд в обмін  на те, 
що я огляну студентку,  яка в три
години ночі  звалилася на  сходах. 
Чи немає перелому?  Оглянув,  дав 
рекомендації.  Я жив на першому
поверху. Вигляд  змінився.  На пальцях вирахував свою кімнату.   О!  А
двері!!  Але вхід   до
підвалу і на другий поверх  не змінився.

   Йдемо 
до Володимира.  Тут ми каталися на
санчатах і на п'ятій точці. 
Біля  Володимира  іде реконструкція території (готуються до
свята).  Шум,  гам, 
пилюка. До нас приєдналася сестра 
Олі – Катя. Робимо фото  і вниз.  А де ж наше 
любиме  кафе?  Нема!  
Мимо  Українського Дому  виходимо на 
Хрещатик.  Оля захотіла  їсти. Виносні столики.  На шатрі надпис   'mafia'.  Жінки дивляться
меню.. Оля:  'Тут  суші від 95 гр. за порцію,  а я хочу 
ЇСТИ!'  Йдемо  в Пасаж. 
Картина  маслом: ті ж  самі будівлі. 
Але все не те. Знаходимо нормальну столовку і Оля набирає скільки,  що, здається, ми приїхали з голодного  краю. 
З трудом  з'їдаємо  все.   

    'Не  оставлять 
врагу ни грамма  зерна…'  (Сталін).

   Їдемо на базу.  А 
завтра почнеться  містика.

 Але це вже зовсім друга історія.

http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>
http://content.foto.... width='600' height='450' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>

http://my9.imgsmail.... class='IEpng' border='0' width='15' height='15' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>	Эдита Пьеха - 1967.Самое лучшие испол.,с бархатным,красивым, молодым голосом.Город детства.	04:19

СПОГАДИ ПРО ПАМЯТНИК КОБЗАРЮ Т.Г.ШЕВЧЕНКУ В КОЖУСІ
В СЕЛІ ШЕВЧЕНКОВЕ ЗВЕНИГОРОДСЬКОГО Р-НУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ,
Деякі коментарі-спогади, що з’явилися під час перегляду картини звенигородської майстрині живопису та графіки в техніці «сухого пензля»
Лариси Титаренко* «Портрет Т.Г.Шевченка» на сайті http://arts.in.ua/artists/Lori/w/313416/ .
Шановна Ларисо Вадимівно Титаренко!
Декілька слів з приводу враження від Вашої роботи «Портрет Т.Г.Шевченка»
хотів би висловити Федір Петрович Демидюк (66 років)
з міста Харків, Слобідщина.
Ваш портрет Кобзаря в українському традиційному кожусі нагадав мені його
пам'ятник в центрі села Шевченкове Звенигородського р-ну Черкаської обл.,
що стояв в повний зріст десь в 50-х роках.
У 2-й учбовій чверті (листопад-грудень) 1958-го року мені, тоді 11-річному
школяру, довелося вчитися в 5-му класі Шевченківської середньої школи (до
речі - сидів за однією партою з одним моїм однокласником-шевченківцем на
ім'я Федір Шевчнко).
А жив я тоді у своєї бабусі по материнській лінії Демченко (Дядченко) Оришки Савівни на хуторі
Кононове-Івасів. Це рідна сестра бабусі мого троюрідного брата Василя Титаренка – Хтодорі Савівни
Токової (Дядченко). Мій дід Іван Семенович Демченко помер ще в 1951-му році. Хутір Кононове-
Івасів знаходився в 8-ми км. від села Шевченкове в бік Вільшани, відстань від якого до шевченківської
школи (туди-назад) в будь-яку негоду (дощ, розпуття, заметіль, хурделиця) разом з купкою інших
школярів-хуторян вперто-терпляче я долав щоденно.
Більш пізніше (десь, здається, в роках 1960-1961-х, коли наша сім'я вже жила в
Черкасах), гостюючи (допомагати щоліта одинокій бабусі по господарству на
хуторі - то, зазвичай, і були мої літні піонерські табори «відпочинку») влітку у
бабусі Оришки, якось вибрався до села Шевченкове, щоб ще раз відвідати
музей Т.Г.Шевченка.
Тоді я і виявив, що пам'ятник Кобзарю в кожусі в центрі села Шевченкове,
очевидячки, за вказівкою партійних органів замінили (на жаль, не знаю, коли
саме) на більш «цивілізований» - в санкт-петербургському «лапсердаку», в
якому він, здається, стоїть і понині.
Повертаючись після відвідування музею до автобусної зупинки на шосейці-бруківці «Шевченкове-
Вільшана», проходив повз якісь городи і раптом випадково помітив за якимсь тином прямо в бур'янах
обидві половини старого пам'ятника Кобзарю в кожусі. Нижня половина лежала горизонтально і її
майже не було видно в лопухах. А верхня (погруддя) стояла вертикально і я добре її роздивився і
запам'ятав.
Тому, розглядаючи Вашу роботу «Портрет Т.Г.Шевченка», мені в пам'яті з моїх спогадів і згадався
реальний епізод з мого життя - випадкове знаходження занедбаного погруддя пам'ятника Шевченку в
українському кожусі...
Щиро дякую за справжню українськість Вашої роботи!
P.S. Якщо Вам, можливо, буде цікаво, Ви можете переглянути в Інтернеті створену мною невеличку
сторінку про хутір Кононове-Івасів та моє паломництво на мою Батьківщину (я народився 2 березня
1947-го року на традиційній українській печі в традиційній українській сільській хаті мого діда Івана
Семеновича і бабусі Ірини (Оришки) Савівни Демченків на хуторі Кононове-Івасів Шевченківської
сільради) за наступною адресою: http://1ua.com.ua/c149758
*Примітка: Титаренко Лариса Вадимівна – дружина Петровичевого троюрідного брата по материнській
лінії, звенигородського майстра художньої гончарно-керамічної справи Василя Миколайовича
Титаренка.
З повагою та побажанням нових творчих успіхів
Петрович (Демидюк Федір Петрович)
м. Харків, Слобідщина, Україна


  Оце  таку  оповідку прислав мені  мій Інтернетовський  друг!

                                     О  НЕЙ

  Она идет плавно, не торопясь.
Ее взгляд за­гадочен и манящ. Она незави­сима и самодостаточна. Даже битая
жизнью, она никогда не унизится перед вами. Она горда. Это не вы делаете для
нее снисхождение - это она снисходит до вас, позволяя вам жить рядом с ней. Она
не подчиняется командам. Она сама хозяйка своей судьбы. И если вы ее чем-то
обидели, она оставит вас без капли со­жаления. Она всегда делает только то, что
хочет. Она ла­скова и нежна, но не со всеми и не всегда, а с  теми 
кого любит
и тогда, когда хочет любой ситуации она остается личностью.

О ком это я? Хотелось бы
сказать, что о женщине, но... Походку современной женщины зачастую трудно
назвать грациозной. Какая уж там плавность, если мы тащим наперевес тяжелые
сумки! Наш взгляд - взгляд женщины, уставшей от тягот и забот. Мы горды, но ча­сто
забываем о гордости и бежим вслед за человеком, который унизил и оскорбил
нас, потому что любим его, не
можем уйти без капли со­жаления, все еще живем вос­поминаниями. Мы тоже неж­ны
и ласковы, но зачастую с теми, кто этого совсем не за­служивает. Не каждую из
нас можно назвать личностью.


Так кто же она, та, у кото­рой
всегда легкая походка, гордый взгляд, та, которая хозяйка своей судьбы? Она -
кошка. Обычная кошка, ко­торая сидит у ваших ног, но не ваша рабыня. Посмотрите
на нее, милые женщины. Нам есть чему у нее поучиться.

http://content.foto.... width='468' height='351' border='0' alt='' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>

http://img.mail.ru/r... class='IEpng' border='0' width='15' height='15' style='border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width: 0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color: initial; border-image: initial; '>	Миансарова - черный кот	02:33